Японія 8 – 11 століття. Поява самураїв, правова держава. Середньовіччя.

Епоха Хейан

У восьмому столітті в Японії починають проявляти більшу активність у боротьбі за правління країною аристократія і ченці (буддисти), це було пов'язано з тим, що влада імператора щодо народу значно ослабла.

Щоб уникнути повного всевладдя буддистських ченців, імператор Камму зробив столицею нове місто - Хейан, яке прозвав "місцем повного спокою і миру". Трохи згодом його перейменували на Кіото. До цього, столицею країни була територія Нара, яка змусила імператора переїхати в іншу місцевість через втрату контролю над владою. Весь час, з періоду 794 року, коли почалося відродження міста Хейан, і закінчуючи створенням першого сегунату 1185 року, заведено іменувати епохою Хейан.

Правління Фудзівара

Після того, як імператор перебрався на нове місце, він почав проводити кардинальні реформи проти "свавілля" місцевої знаті в усіх куточках країни та щоб оновити статус "правової держави", виконавчі органи з ретельним завзяттям і посидючістю слідкували за видачею земельних ділянок у провінції для простих людей. Із селян зняли обов'язковий обов'язок служити в армії. Захищати свою територію повинні були місцеві аристократи, які повинні були створювати спеціальні загони під назвою кондей. Щоб розширити територію країни, було захоплено південну частину острова Кюсю і північ Хонсю, де проживали автохтони.

Через деякий час, після переїзду на нове місце імператорська влада значною мірою посилилася. Уряд зайняв свою жорстку позицію і управляти країною можна було вже без участі імператора. Одночасно з такими змінами в політичному устрої Японії великого впливу набули представники роду Фудзівара, які були приставлені до глави країни як радники. Вони прибрали з політичної арени всіх вихідців інших родів і стали одноосібно керувати державою. Щоправда, поки що під контролем імператора. Представники цієї династії почали зближуватися за родинними зв'язками з імператорським родом, бо як дружин для них вибирали тільки жінок з Фудзівара. Владики цього роду отримали два спеціальні титули при імператорському троні. Це сессе (опіка над малолітнім імператором) і кампаку (радник при дорослому імператорі). Результатом діяльності представників роду Фудзівари стала їхня повна влада при чинному імператорі. Піком всевладдя цієї династії стало одинадцяте століття, коли на всіх керівних постах країни перебували тільки її вихідці. Окрім цього рід став власником великої кількості маєтків (суєн).
                                                                       Сім'я Фудзівара.

Ближче до десятого століття в Японії почав створюватися дефіцит земельних ділянок, які виділялися з фонду країни відповідно до закону про їх видачу. У зв'язку з цим процедура передачі землі громадянам зупинилася. За указом імператора з власників земельних наділів стали збирати данину (кокусі). Цей податок збирала місцева влада, яка збагачувалася за її рахунок. Селяни, які мали значні доходи, не стали користуватися такою землею і почали обробляти цілинні ділянки, щоб потім їх перетворити на свої приватні володіння. Виконавчі органи не залишилися осторонь ситуації, що склалася, і почали стягувати з них солідні податки. Щоб не прогоріти зовсім, ця категорія власників почала дарувати частину таких ділянок місцевій аристократії і буддистським ченцям, щоб знизити розмір податі. Нові власники ставили на цих землях управителями тих, хто подарував їм ці ділянки. У підсумку в країні з'явився новий прошарок суспільства, який походив із селянського стану і став іменуватися провінційною аристократією.

Поява поняття "самураїв" та інституту інсей

У період епохи Хейан у країні не було регулярної боєздатної армії, оскільки тоді не існувало небезпеки із зовнішнього боку. Прикордонні райони Японії потребували все ж таки військових загонів для захисту своєї території від нападок величезної кількості агресорів. З цією метою створюються спеціальні підрозділи зі "служивих людей", яких прозвали самураями. Керували ними представники місцевої знаті. Усі відносини будувалися за принципом "господаря і підлеглого", найвідомішими командирами цих бойових груп були на той час представники династій Мінамото і Тайра.
                                                       

                      Мінамото-но Єсіє з дружиною (фото)

У середині 11 століття на престол зійшла особистість, яка не була пов'язана з родом Фудзівара. На чолі країни став Го-Сандзе, який бажав відновити повністю імператорську владу. Трохи пізніше його прагнення підтримав Сіракава, який став імператором після нього. Несподіваною його дією стало рішення піти з трону 1086 року і стати опікуном і радником при малолітньому новому імператорі. Це стало причиною втрати контролю над владою представників роду Фудзівара і завдяки цьому з'явився термін інституту інсей (правління колишніх імператорів). Його головним завданням стало утримання знаті від впливу на імператора. Завдяки такому правлінню повністю припинилася влада представників Фудзівара, яка тривала понад два століття.

У країні потихеньку почали підійматися самураї, які мали великий вплив на деяких територіях країни. Наприклад, глава Тайра-но Масакадо в провінції Канто. В Японії раз у раз бунтували деякі династії самураїв проти імператорської влади. Своєю чергою, імператор і його уряд придушували такі повстання за допомогою інших самураїв, піднімаючи їм репутацію й авторитет. Як яскравий приклад можна навести загін під керівництвом Мінамото-но Есііе з Канто, який придушив бунти Хоген і Хейдзі наприкінці 11 століття. Згодом командир був визнаний найуспішнішим бойовим начальником у всій східній частині держави.

Культура Японії в період 8 - 11 століття

На початку 9 століття багато молодих ченців були засмучені тим, що буддизм активно використовується в політичних цілях. У пошуках справжньої віри двоє представників буддистських ченців вирушили в імперію Тан і пройшли всі науки релігії. Після того як вони повернулися; один чернець (Сайте) побудував на горі Хіей будівлю під храм Енряку-дзі, який став місцем сповідування учнів вчення Тендай. Другий монах (Кукай) спорудив монастир Конгобу-дзі на горі Коя-сан для членів секти сингон. Обидва храми мали одне обов'язкове правило, яке вимагало від людей природного усамітнення, щоб пізнати справжню істину.

Наприкінці 9 століття відносини Китаю та Японії остаточно розладналися і тому культура країни висхідного сонця розвивалася самостійно. За часів правління роду Фудзівари було створено власний оригінальний стиль у культурі для аристократів (Кокуфу). У цей період будівництво палаців для знаті велося з величезними галереями і великими садівничими угіддями. Одяг громадян перевтілився в самобутній. У мистецтві з'явився новий напрямок ямато-е. художники писали свої картини на тему життя аристократів і красивих пейзажів. Література тоді створювалася на новому алфавіті "кана". Серед найвідоміших робіт можна виокремити "Повість про старого Такеторі" Кі-но Цураюкі та "Записки біля узголів'я" Сей-Сенагон. Усі твори були з ілюстраціями і користувалися значним успіхом серед аристократів.
                                                        Ілюстрована повість про Генді

В Японії постійно відбувалися різні катаклізми (повені, цунамі, епідемії), і тому люди сумнівалися в старій вірі та тягнулися до нових напрямків у буддизмі. Популярним у ті часи стало поклоніння будді Аміда, коли віряни після своєї смерті мали потрапити до особливого раю - "Чистої Землі неймовірної радості", засновниками цієї релігії стали два ченці Куя і Генсін. По всій країні почали зводити величезні храми на честь Аміди. Поряд із цим отримали свій розвиток ази японського синто і буддистський синкретизм..