Коротка історія Японії. Від перших жителів, до однієї з провідних країн у світі.

Заселення і перші жителі. Початок малих держав і передумови об'єднання

Сучасним фахівцям складно назвати точну конкретну дату відліку історії Японії. Сучасні дослідження сходяться на том, що територія острова була заселена близько сорока тисяч років тому. Цей період фахівці називають японським палеолітом. Первісні японці жили малими громадами мисливців-збирачів.

У свою чергу, "японський палеоліт", ділиться на “епоху мотузкового орнаменту” (по японськи “дзе:мон дзідай"), що закінчився в 300 році до н.е., з привозом з Китаю і Кореї технологій ковальського діла, і епоху Яйої, названу на честь населеного пункту, недалеко від Кіото. Ця епоха характеризується переходом древніх японців на осілий спосіб життя. Ними тепер розвивається культура культивування рису.

Племена цього періоду переходили до використання гончарного круга, примітивного ткацького верстака і обробці металів: бронзи, срібла, заліза. Обробка металу вимагала постійного палива і логічно, що племена переселялися в долини річок, де виникли перші малі держави. З китайських хронік I століття нашої ери нам відомі дипломатичні контакти трьох десятків малих держав з японським двором, які отримували щедру данину і приймали посольства.

За всіма законами історичного розвитку, між племенами відбувалася запекла боротьба за ресурси. Малі поселення активно обносилися ровами і частоколами. І по завершенню боротьби, племені Ямато вдалося здобути перемогу над іншими племенами, затвердивши над ними імператорську династію. Першим імператором вважається Дзімму, що зійшов на престол в 660 році до нашої ери, проте сучасні дослідники ставлять під сумніви реальність його існування.

Період Кофун або епоха курганів

Даний період названий епохою курганів, через виявлення археологами колосального числа гробниць. У той час як методи поховання попередніх епох "японського палеоліту" були примітивними (майже не збереглися), починаючи з 3-го століття на території Японії стали поширюватися як круглі, так і унікальні за формою кургани з замкового каменю, наприклад курган в районі Осаки. Те, що з себе представляло царство династії Ямато (те що нам відомо), виникло завдяки самій споруді гробниць, вивчення похоронного інвентарю, а також з все більш надійних письмових джерел, як внутрішніх, так і зарубіжних.

Імператори Ямато (звані "Кімі" і написані китайськими ієрогліфами, що означають «великий правитель») були зосереджені навколо гори Міва, об'єкт поклоніння японців. Хоча Кімі вправлялися в світських священних функціях, здається, що їх основна увага була зосереджена на священицьких функціях, заснованих на священному зв'язку з горою Міва.

Приблизно з 350 року до нашої ери влада перемістилася на північ в район Саки, недалеко від нинішнього міста Нара. Характер похоронного інвентарю в побудованих гробницях, Легендарні літописи в Кодзікі і Ніхонсекі, а також записи з континенту вказують на те, що це був період експансії Ямато по всьому архіпелагу і навіть на Корейський півострів, де, за легендами, його армії були замічені у війну між трьома корейськими королівствами на півострові. Хоча правителі продовжували поклонятися горі Міва, релігійна увага двору, схоже, була зосереджена на Храм Ісонокамі в Тенрі, на південь від Нари. Фахівці вважають, що правителі там були дещо більш військовими за своєю природою, ніж їхні попередники Міва. Археологічні знахідки дозволяють припустити, що найбільш цінними предметами святилища Ісонокамі насправді була зброя - особливо так званий «семипроменевий меч» (січісіто), який тепер позначений як національний скарб.

Лише в 710 році нашої ери правляча династія заснувала свою постійну столицю — місто Хейдзе-ке (територія сучасної Нари). За дев'ять років до офіційного заснування, був складений і затверджений звід законів, формально діяв до 1889 року, поки державою не була прийнята Конституція. Через дипломатичні і торгові зв'язки молодої японської державі, в країну, приблизно з шостого століття нашої ери, почав проникати і бурхливо поширюватися буддизм. Як це буває в історичному процесі — між монахами і жрецтвом почався конфлікт, що спричинив феодальні війни. Але симпатія аристократії затвердила буддизм як релігію суспільства, бідні люди продовжували сповідувати синтоїзм. У 645 році влада перейшла до клану Фудзівара, що зміг зробити імператора своєю маріонеткою, віднявши всю його могутність.

Період Нара і Хейнан. Розквіт буддизму

У 710 році, в силу економічних і політичних обставин, Нара була столицею, головною резиденцією уряду. Старий звичай міняти столицю з кожним наступним імператором був остаточно відкинутий. У цей період централізований уряд, працював досить добре: це був час нетипової соціальної мобільності, заснованої на заслугах. Люди, які отримали китайську або буддійську освіту, могли отримати доступ до влади. З цього випливав процес розквіту буддійської культури.

Імператор Сему і релігійні реформи

Лідерами в його просуванні були імператор Сему і його дружина Комі. Відразу після свого вступу на престол Сему, який з дитинства пройшов спеціальну школу в якості майбутнього імператора, проявив інтерес до того, щоб його народ був щасливий. Клан Фудзівара, залишивши імператора як головного жреця, був необачний у своєму рішення дати йому всю повноту духовних питань. Це мало далекосяжні наслідки для всієї Японії. Імператор, переконаний, що буддійська віра є засобом забезпечення як щастя окремої людини, так і миру для країни в цілому, він вніс сильні риси буддизму в свій уряд.

Одно із заходів, яке він вжив, було заснування провінційних храмів. Кожна провінція повинна була побудувати монастир, чоловічий і жіночий. У кожному з них була семиповерхова пагода зі статуєю Будди Шак'ямуні. У кожному монастирі мало бути 20 монахів, в кожному жіночому монастирі - 10 монахів, постійне завдання яких полягало в читанні Священних Писань і Вознесінні молитов на благо нації. Подібно до того, як в мирському світі були свої правителі в кожній з провінцій, зайняті мирськими питаннями, так і духовний світ офіційно призначив ченців і черниць, рівномірно розподілених між провінціями, для задоволення духовних потреб людей.

Другим заходом, зробленим Сему, було будівництво Храма Тодаї як кокубунджі столиці і установка в ньому величезної бронзової фігури Будди Вайрочана як верховного божества-хранителя нації. Відливання Великого Будди було надзвичайно складним завданням. Імператор закликав людей внести свій внесок у проект, яким би скромним він не був, і тим самим долучитися до милості Будди. Велике зображення, яке було створено в результаті, хоча і було пошкоджено в більш пізні століття, все ще стоїть в храмі Тодаї і відоме у всьому світі як Великий Будда Нари. Правитель також намагався залучити в Нару китайських монахів. Найважливішим з них був Ганьцзінь (кит. Цзяньчжень), який, нарешті, досяг Нари в 753 році з шостої спроби і заснував секту Ріцу в храмі Тоседай.

Лідерство Фудзівара

Поєднання буддизму і політики, який був ідеалом Сему, повинен був викликати проблеми після його смерті. Виходячи з історичного процесу, духовенство набуло колосальних матеріальних багатств і почало втручатися в політику. Серед аристократії виник рух протидії таким зловживанням. Лідерство в ньому взяла Сім'я Фудзівара, нащадки Накатомі Каматарі. Каматарі і його син Фухіто (обидва пізніше отримали прізвище Фудзівара) керували складанням кодексів Тайхо і Юро, які формалізували систему управління державою. Вони стали видатними фігурами при дворі як новий тип аристократичних бюрократів. Більш того, шлюб Сему з другою дочкою Фухіто (яка стала відома як імператриця Комі) створив прецедент для подружніх відносин з імператорським будинком. Така практика тривала протягом більшої частини до-сучасної історії Японії.

Наприкінці 8 століття могутній священик-прем'єр Докьо зайняв позицію безперечної гегемонії під владою дочки Сему. Знать Фудзівара побоювалася, що панування священиків в уряді загрожує майбутньому нації. Вигнавши Докьо після смерті імператриці, вони посадили на трон нового імператора. Той був менш захоплений буддизмом. Його син, імператор Камму, який дотримувався аналогічних поглядів, переніс столицю в Нагаока, а в 794 році - в Хейан (або Хейан-ке; нинішнє Кіото), щоб розірвати зв'язки з храмами Нари і відновити уряд відповідно до системи ріцуре. Приєднання Камму також означало перехід від нащадків імператора Темму до нащадків Тенджі. Їх влада перебувала в провінції Ямасіро, місці нової столиці.

До кінця IX століття Японія перериває дипломатичні контакти з Китаєм. Якщо раніше Японія переймала і орієнтувалася на Китай в питаннях культури, то до моменту розриву, країна мала свою власну унікальну культуру. Імператорська сім'я не мала династичних зв'язків з Китаєм. Імператор Госандзе, що зійшов на трон в середині XI століття, вибрав стиль правління державою з монастиря. До 1156 Японія управлялася імператорами-ченцями, що не могло не радувати феодальну знать.

Період Камакура. Епоха Камакура

Здобувши перемогу над родом Тайра, в кінці дванадцятого століття, влада в Японії була взята польовою ставкою (інакше званої "Бакуфа"), з представниками військових товариств, де важливу роль грав рід Мінамото. Виділяється серед них фігура Мінамото Ерімото

У бакуфа Мінамото Еритоми можна виділити наступні чини:

• Васальна рада або Самурай-докоро.

• Кумондзе, штат секретаріату, для загального управління.

• Судова колегія. 

• Сюго, військові губернатори, що стежили за порядком. 

• Дзіто, військові радники, що стягували податки і контролювали порядок в суспільстві.

Під час правління Ерімото древній і почесний клан Фудзівара був знищений. Завдяки зростаючому впливу, Ерімото домігся отримання титулу сьогуна.

Влада Ходзьо

Потім, після смерті Ерімото, вся повнота влади перейшла до клану Ходзьо, більше сотні років займають регентські пости в державі. Варто відзначити, що даний клан не шанувався старою аристократією. Для протистояння можливій смуті, регенти пішли на політичний компроміс, призначаючи сьоґунами родичів імператорського роду. Але, не дивлячись на всі зусилля, регентству прийшлося боротися з повстанням імператора Го-Тоба. Повстання було придушене, землі конфісковані.

При регенті Ясутокі була утворена державна рада і складений юридичний звід Джоей Сікімоку, що зміцнив владу військової ставки. Що вже зовсім скоро, дало регенту Токієрі створити ефективний суд. Прихід до влади регентського уряду відбувся одночасно зі зміцненням Монгольської імперії Чингізидів. Став в середині XII століття Великим ханом Хубілай, прийнявши імператорський титул в Китаї, зробив спробу вторгнення. Протистояти загарбникам був покликаний Сені Сукеоші. І хоча його армія зазнала поразки, раптовий тайфун знищив дві сотні монгольських суден. Вторгнення монголів спонукало регентську владу на зміцнення берегової оборони. І не дарма.

Друге монгольське вторгнення перевершувало перше. На Японію рухалося дві армії, загальною чисельністю понад 150000 солдатів зі складу військ Китаю, Кореї. Така грандіозна міць прорвала б японську оборону, але знову трапився тайфун, який знищив війська противника. Це природне явище вселило в японців велику віру в свою божественну обраність і захищеність.

Лідерство самурайського товариства в епоху Камакура

За епохи Камакура феодальна система сформувала новий клас воїнів-самураїв. Ті були вихідцями із заможних хліборобів, які пройшли військову службу. Часто вони були першими забудовниками своїх районів, які ставали чиновниками провінційного уряду і агентами сеена. При бакуфу Камакура багато таких людей стали гокенинами і дзіто. Як лідери великої кількості сільських жителів, дзіто працювали над обробкою рисових полів і роботами на територіях, що знаходяться під їх правлінням. Вони та інші впливові землевласники побудували собі просторі будинки в селах, де вони жили.

Серед цих землевласників деякі були васалами сьогуна, в той час як інші були пов'язані з аристократією або храмами і святинями. Дзіто зобов'язані своєю лояльністю по відношенню до сьогуна, для яких вони виконували громадські обов'язки, такі як караул в Кіото і Камакурі. У свою чергу, сьогун не тільки гарантував цим людям володіння їх земельними ділянками, а й нагородив їх новими на конфіскованих землях - наприклад, у Тайра або прихильників Го-Тоба. Цей зв'язок між лордом і васалом, на якій грунтувалися права землеволодіння або управління, надавала японському суспільству феодальний характер.

Воїни Камакура могли контролювати традиційні типи земель, такі як сеен і кокугаре. Або бути новопризначеними на конфісковані ділянки. Однак, завжди існував номінальний власник з числа духовенства, аристократії. Таким чином, була межа ступеня, в якій воїн Камакура міг використовувати землю і людей під його контролем.

Були і конфлікти між центральними власниками (зазвичай місцевий представник власника) і дзіто. Власник хотів зберегти якомога більше контролю і доходів. Дзіто ж був стурбований збільшенням своєї частки землі. Оскільки дзіто повністю перебувало під контролем військової ставки, штаб наповнили суперечки від землевласників, які прагнуть обмежити права дзіто. Таким чином, основним напрямком діяльності Камакура стало розгляд судових справ, пов'язаних із земельними спорами. Камакура бакуфу придбав репутацію справедливого, видаючи незліченні накази застереження до своїх васалів. Різними способами, але воїнам Камакура вдалося значно зменшити контроль власників над землею.

Традиції самураїв

Теоретично самураї несли військову службу на полі битви і в мирний час. Крім управління сільськогосподарськими угіддями, вони були зайняті полюванням і навчанням бойовим мистецтвам, вихованням суворого і практичного характеру. Середньовічні тексти говорять про "шлях лука і коня» або «шлях лука і стріли», що вказує на зародження образа ідеального воїна. Цінувалася гордість роду, а вірне служіння своєму сюзерену стало фундаментальною етикою. Саме служіння стало основною темою. Самурай зобов'язаний бути готовий до смерті, заради свого повелителя.

Як і його попередник Хейан, воїн Камакура був кінним, його бойовим навиком була кінна стрільба з лука. На відміну від Європи, статус жінки в сім'ях воїнів був порівняно високим. Як і їхнім попередникам Хейан, їм було дозволено успадкувати частину маєтку і навіть посади дзіто. Правда, ця практика поступово стала обмежуватися владою.

Зростання торгівлі в епоху Камакура

Після середини періоду Камакура фермерські села, в яких проживали воїни, зазнали змін у міру розвитку сільськогосподарських методів. Ремісники часто були прикріплені до власників сеен. Як наслідок, стаючи більш спеціалізованими, відповідаючи за конкретне зростання споживчого попиту: обробка металу, паперу та інші. Саме центри цих виробництв з'явилися за межами столиці, в різних провінційних населених пунктах. Обмін сільськогосподарських продуктів, промислових товарів та інших продуктів процвітав.

Місцеві ринки, що проводилися три фіксованих дні на місяць, стали звичайним явищем. Мідні монети з Сунського Китаю вводилися в кругообіг на ринках, також мандрівні торговці збільшували свою активність. Переказні векселі використовувалися для розрахунків у віддалених населених пунктах. У великих портах уздовж внутрішнього моря і озера Біва спеціалізовані оптові торговці в якості підрядників зберігали, перевозили і продавали товари. Крім того, для багатьох членів торгово-ремісничого стану стало звичайною справою створювати Гільдії, організовані при храмах, святинях або цивільних аристократів. Від них вони отримували особливі монопольні привілеї та звільнення від митних зборів.

Період Муроматі

У 1333 році розкол між імператором Годайго і його колишнім сподвижником Асікага Такаудзі виливається у відкрите військове протистояння. Перемога залишається за Такаудзі, і імператору доводиться рятуватися втечею. Він вибирає своєю новою резиденцією Йосіно і засновує Південний двір. У той же час в Кіото на трон сходить інший імператор, якого підтримує клан Асікага. Район Муроматі, де розташовувалися урядові будівлі, дав назву цьому періоду історії країни. До 1392 року в Японії паралельно існують два імператора, і два двори – Північний і Південний, кожен з яких призначав своїх сьогунів. Однак ні клан Асікага, ні попередня їм династія сьогунів Мінамото не володіли всією повнотою влади – провінційні військові будинки вели постійне суперництво за посади і протекцію правлячого будинку. Хтось залишався обділеним, що і вилилося з часом в збройне протистояння.

В результаті десятирічного військового конфлікту 1467-1477 була зруйнована столиця Кіото, а сьогунат Асікага розгубив владу. Втрата центрального управління призвела до посилення провінційних військових кланів, кожен з яких почав видавати власні закони всередині своїх володінь. Японія вступила в період феодальної роздробленості, який тривав понад 100 років. Саме в цей час на територію країни потрапляють перші європейці, які опинилися купцями, які крім інших товарів привезли з собою мушкети. На основі куплених зразків японці налагоджують власне виготовлення вогнепальної зброї. Слідом за торговцями прибувають місіонери, які звертають в християнство деяких японських феодалів. Віротерпимість японців цілком допускала сповідування декількох релігій одночасно, прийняття християнства не означало відмову від віри предків, зате сприяло налагодженню міцних контактів з європейцями.

"Яструб на сосні»

Період Адзуті-Момояма і епоха Едо

Падіння будинку Ходзьо.

Приклавши політичні дипломатичні зусилля, імператор Ґо-Уда повернув собі свою абсолютну владу, провівши війну проти Бакуфу Ходзьо. Цей період отримав назву реставрації Кемму.

Імператором були скасовані інститути влади імперської ставки і відновлені: 

• Палата Кірокушо у судових справах і позовах в провінціях.

• Зассе Кеукдансе, для ведення малих адміністративних справ.

• Муша-докоро, для підтримки порядку серед воїнів.

На жаль, для імператора, розділ трофеїв не влаштував військові кола. У 1336 році повстання Такаудзі змусило імператора піти з Кіото. Наступні шість десятків років влада була поділена між ставлениками Такаудзі і імператорським двором у вигнанні. За час смути, провінції здобували всю більшу незалежність від центральної влади. Також, Асікага Такаудзі і його нащадки, заснували і зміцнили бакуфу Муроматі. По ходу цього, відновилася торгівля і дипломатія з династією Мін.

Замок Едо на ширмі 17 століття

Особливості нової ставки

За своєю структурою Муроматі був майже такий же, як бакуфу Камакура. Але, в порівняння з попередником, нова ставка була куди більш зосереджена на контролі і розширення повноважень місцевої адміністрації. Такаудзі відшукали політичний баланс між сьогунатом клану Асікага і дюжиною авторитетних будинків. Причому, Асікага були спеціально переселені на постійну раду в Кіото, за тим, щоб не мати сильних зв'язків зі своїми васалами. Однак, такий розклад дозволив заступникам в провінціях перехоплювати всю повноту влади в свої руки і скидати своїх покровителів. У плані податкової політики, бакуфу намагалися брати великі виплати з ремісників і торговців, особливо тих, то був багатий. Така податкова політика вела до повстання провінційних самураїв і селян. Часті повстання змушували військовий режим до створення численних васалів, а ті, обростаючи зв'язками і земельними долями, все частіше віддалялися від центру.

Крім повстань від податкової політики, інші фермерські господарства утворювали загальні об'єднання, створюючи цілі великі конфедерації. Ті в свою чергу проводили масштабні повстання. Найвідоміші заколоти відбулися в 1428-1429 роках. А з повстання в окрузі Кіото, в 1441 році, заколоти набули щорічну тенденцію. Політика військової ставки породила економічну кризу, посилену династичним правлінням. Через ці явища почалася Онинська війна, що тривала десять років з 1467 року.

Померши бездітним, Асікага Йосім, залишив країну на протиборства двох партій: Хосокава і Ямана. Бої були зосереджені навколо Кіото, що спричинило грандіозне за своїми масштабами падіння економіки. Аристократія і священнослужителі залишали кроваву область. Така війна між феодалами поклала край владі бакуфу. Управління передавалося кільком аристократичним родинам.

Про епоху Адзуті Монояма

Ця епоха була названа в честь грандіозної фортеці Ода Нобунаґи в області Адзуті.

Цей час ознаменувався спробою об'єднання з боку Іеясу Токугава і Ода Нобунага. Перший заснував власний сьогунат, реорганізувавши систему в 1633-1642 роках. Введено посади старших і молодших радників. Була тенденція на скорочення васальних володінь. Стратегічні райони навколо Кіото були розподілені між родичами і вірними слугами Токугава, що взяв під контроль, також міста Осака і порт Нагасакі, разом з рудниками. Таким чином, в руках сьогунату була зосереджена торгівля і промисловість.

Проблема непокірних васалів була вирішена шляхом створення “Юсанкін Котай”, особливої системи. Її сенс зводився до обов'язку васалів відвідувати Кіото, відправляти туди своїх родичів як заручників. Також, даймьо послаблювалися фінансово, вимушені виділяти кошти на будівництво замків сьогунату. Домен бакуфу Токугава неухильно зростав і досягав близько чверті всієї країни. Бакуфу встановив монополію на зовнішню торгівлю, випуск єдиної валюти.

Паралельно, відбувалося формування васальної системи. Хоча теоретично земля була приналежністю будинку Токугава, нею управляли самі вірні даймьо. Для отримання цього звання, феодал повинен контролювати землі, що виробляють не менше 10 тисяч коку. Самі даймьо мали васалів і платили їм так звану "рисову пенсію" і проводили аналогічну бакуфу політику у взаєминах з ними.

Структура сіл була переформована. Поселення утворювали окремі адміністративні одиниці, над якими було поставлено три рівні сільських чиновників. Жителі міст і сіл об'єдналися в гонін-гумі - особливі групи надають один одному взаємодопомогу. Відбувався процес закріплення селян за землею, на тлі створення системи з п'яти станів. З 1639 року, через бачення загрози в європейських місіонерах, що представляють країни Іспанії, Португалії та Голландії, в Японії починається політика самоізоляції цілого острова. Вводяться заборони на далеке плавання, використання іноземних технологій, християни піддаються гонінням. За відсутності воєн, але наявністю цивільних і економічних смут, в Японії зародилася організована злочинність — якудза.

Славна революція Мейдзі - відкрита Японія

Міжнародна ізоляція не могла тривати для Країні висхідного сонця вічно. Закономірна і вдала спроба американської ескадри, в середині дев'ятнадцятого століття відкриває Японію світу. Країна з тисячолітньою історією була втягнута в світову систему торгових і політичних відносин. Було лише питання - ким вона буде? Незалежною державою або придатком інших європейських країн, як цінський Китай?

"Новий півник в старому курнику". Малюнок з сатиричного журналу "Puck". Художник Kepler. США. 17 квітня 1895 р.

Почалася широка європеїзація японського суспільства і швидка індустріалізація. Станова система була скасована, однак, в Японії залишилася абсолютна монархія, з практично ніякою політичною свободою. На папері навіть виборче право було отримано шляхом дебатів народу.

Самурайський стан, як окремий незалежний клас було скасовано. Колишні самураї приміряли на себе пости чиновників, бізнесменів, дипломатів, діячів суспільства. Самураї стали зодчими ідеології японського мілітаризму, нарівні з чиновниками. З подачі японського класу промисловців і бізнесменів, Японія почала становлення на капіталістичні рейки. Причому, про мирний розвиток мови і бути не могло. Японія обрала своєю метою агресивну експансію в бік Кореї, територій Російської імперії та інших територій Тихого океану, куди могла дотягнутися. Молодий японський бізнес і військовий стан, разом з правлячою імператорською династією були солідарні, працюючи спільно.

Японією була здійснена експансія на китайські ринки. Кульмінацією цих дій була російсько-японська війна 1905 року, де Японія здобула перемогу над Російською імперією, хоча і зазнала кризи від війни.

Проводилося залучення іноземних військових і цивільних фахівців, переймався колоніальний досвід. Однак, народу було потрібно пояснити таку політику держави і надихнути його на трудові подвиги. Тоді владою створювалися різні суспільства і політичні партії, чиєю метою було зробити з країни єдиний трудовий табір, дисциплінований і прибутковий. Для більшої віддачі проти спільного ворога, в японському суспільстві активно культивувався шовінізм і перевага окремої японської нації над іншими.

Чи був народ щасливий і процвітаючим при такому режимі? Про народ ніхто і не думав. Робітники працювали більше десяти годин, утримувалися в жахливих умовах і отримували мізерну зарплату. З малих років і до самої старості вони виховувалися в атмосфері шанування імператора і віри в виправдане насильство на благо японської нації. Дивно і сумно, що до Першої світової війни, більшість працювали на фабриках, заводах Японії — жінки.

Партія робітників набирала оборони. Проти неї були кинуті сили поліції, підтримувані буквою закону. Акти про безпеку забороняли демонстрації, мітинги, обговорення та інші заходи, що дозволяли робітникам боротися за права. Часом, досвідчені редактори японських газет і самі не знали, за що конкретно закривали їх статті. Комуністичній партії в Японії довелося пройти важкий шлях становлення, але вона поступово набирала свою силу. Проти робітників і демократичних рухів, крім влади і з її мовчазної згоди, виступали клани якудза, організованої злочинності. Ті використовували широкий спектр незаконних дій: шантаж, примус, рекет, викрадення і замовні вбивства.

Перша світова війна і соціалістична революція тільки підлила масла в вогонь, люди все частіше гуртуються навколо демократичних рухів і комуністичних партій. Побоюючись втрати, уряд запровадив загальне виборче право, з деякими обмеженнями і дозволив партіям відкрито представляти інтереси робітників, як і введені профспілки. З подачі громадськості Японія вивела свої окупаційні сили з території Далекого Сходу Росії. Однак, все ті ж закони про громадський порядок били по об'єднаннях, не рахуючи провладної пропаганди і культу японського мілітаризму. І ці ж самі закони посилювалися, аж до смертної кари. Партія комуністів Японії була розгромлена, багато лідерів страчені, а ті, що залишилися пішли в глибоке підпілля, співпрацюючи з Комінтерном.

Друга Світова Війна і післявоєнний період в історії Японії

Мілітаризм, в інтересах правлячого класу привели до входження японських військ в Маньчжурію, що представляв інтерес для поточного режиму. Маньчжурія була багата і в представлення політиків і генералів, була головним плацдармом на шляху піднесення Японії. Та захоплювалася режимом фашистської Італії, називаючи цю країну “перлиною Південної Європи", а потім нацистською Німеччиною. Схожі принципи ідеологій та інтереси в політиці, економіці, зблизили ці три жорстокі режими.

У тридцяті роки двадцятого століття весь світ готувався до війни. Готувалася і Японія, в 1937 році вступила в другу війну з Китаєм і ведучи її до завершення Другої світової війни. Підрозділи Квантунської армії тримали територію Китаю в окупації, експлуатуючи місцеве населення і даючи японським вченим проводити нелюдські експерименти над людьми. Але країни Осі зазнати поразки. Незабаром радянські війська здійснили розгром півмільйонного Квантунського угруповання, а Хіросіма і Нагасакі піддалися атомним бомбардуванням. Фахівці, в якості причин поразки Японії висувають відсутність союзників на фронті військових дій, недостатньо розвинену ресурсну базу і перевагу США в армії і економіки. Японія була окупована американськими військами, які проводили курс на демократизацію і усунення наслідків японського мілітаризму і націоналізму адміністративно-політичними засобами. Вже через два роки країна прийняла нову Конституцію, а в 1952 американські війська залишили більшу частину території Японії, пізніше повернувши острів Окінава. З 80-х років економіка Японії стабілізувалася. Вона вклинилася в сучасну систему капіталістичної економіки, займаючи одне з провідних місць не тільки в Тихоокеанському регіоні, але і в світі.